November 8, 2009

Якось переглядала свої записи з Бостону і усвідомила що багато з тих речей що там написано я не пам’ятаю. Звичайно під час читання зринають якісь кавалки емоцій. Тіні минулого. Чи то з минулого.

Щойно навіть без перечитування затопило. Я в Братіславі. Словакія. Приїхала на партнерську конференцію до одного з клієнтів. Ми виїхали вчора ввечері 22.30. Машиною. Їхали через Польщу бо туди була відкрита шенгенська віза. Епідемія грипу чи то її розголос робить свою справу. На кордоні (Краківець) черга 2 км фур. І жодної. ЖОДНОЇ легкової машини з українськими номерами. Ми переїзали кордон хвилин за 15-ть. І дивитись на нас ніхто не хотів. Поляк для годиться запитав куди і навіщо їдем. На інформацію що броні на готель в нас нема не прореагував. Запрошення не переглядав. І близько не підходив. Оля все переживала що її завернуть - її недавно не пустили до Франції і анулювали візу. Але нічого. І це було добре.

Я майже відразу провалилась. Себто заснула. А Саша за рулем. Всю ніч. Дорога тяжка. Майже всю дорогу туман. Але джіпіерес рулить. Правда на його Пєрєпралажить я просиналась досить часто. Карти явно застаріли. Ми приїхали коло 9-ї. Ранку. Красота. Що вразило – багато людей що йдуть до Церкви. Заселити пообіцяли в 2-й. Просили за Сашу. Сказали що найшвидше в 12-й і то якщо поталанить. Пішли шукати їсти. Все зачинено. Ходили довго. Знайшли піцу і кебаб. І вирішили що треба їхати до Вени. Тому що недалеко. Година електричкою чи автобусом. Вибрали електричку. Доїхали на вокзал трамваєм. Так виглядає що в вагоні поїзда були самі туристи, бо по приїзді на кінцеву ніхто якийсь період не виходив. Цікаво. На вокзалі в Вені кілька кіосків для поляків. Польський інформаційний центр. Так виглядає що їх багато приїзджає чи приїзджало бо зараз дещо з того зараз вже закрите. Наталя купила гайд по Вені на російській і нам показали напрямок куди йти до центру. Хоч на карті все близько - йти прийшлось далеченько. Йшли до костьолу (дім). Дуже відомий – must see в Вені. По дорозі біля опери натрапили на невеликий різдвяний ярмарок. Роздавали глинтвейн по 3 Євро. В крушки. Спокусились. Виявилось що для крушок дають молотняний мішочок і ти можеш їх забирати. Нажили. А глинтвейн виявляється добряче б’є по голові. Принаймі моїй. Можливо з непривички.

Біля самого костелу натрапили на ексурсію російською. Трошки послухали. Цікаво. Людей дуже багато. Зайшли в костел. В середину далеко правда не пустили. Вже почалась служба. Сказали приходьте завтра. Вирішили поїсти. Пішли на паралельні вилички. Після ранкового “чисто словенського народного блюда” кебабу Наталя сказала що ми обовязкого мусим отримати сьогодні венський шніцель. Ну мусим так мусим на одній з вуличок побачила багато людей біля ресторану. Вирішили що місце має бути хороше. Воно справді було хороше бо ці всі люди (біля 20) чекають поки їх покличуть. В черзі. Ростроєні вийшли з дворика і О Щастя побачили на наступній вулиці точно такий самий ресторан. Без черги. Шніцель з овочевим салатом – це must eat в Вені. Організму ще було погано від глинтвейну тому відомого австрійського пива я не попробувала. Вийшли. Почалася мряка. Оля вирішила побути Сусаніним і ми потрапили ще в Церкву Святого Петра. Поставила свічечки за здоров’я тіток і мами. Недалече на вуличці натрапили на чудову елюмінацію. Ще не світила. Мабуть її включать на Різдво. Але навіть не ввімкнута – вражає. Поки роздивлялись куди далі помітила на куті хворого хлопця що просив милостиню. Ця подяка. Цей оптимізм в очах при такій хворобі. Боже який Ти добрий до нас.

Пішли назад. На вокзал. По дорозі мої ще спробували на ярмарці сидру. Не встигли на 5 хвилин на електричку. Наступна через 40 хвилин. Коли прийшли на посадку Саша втішився що то рейковий автобус – він дуже хотів на такому проїхатись. Один мінус він приїзджав не на ту станцію з якої ми рушали з Братіслави. Вирішили взяти таксі. Дивно. Сидить таксист і дивиться художній фільм англійською мовою. З нами заговорив російською. Поліглот. Сказав що ми бідуєм і на всяк випадок перепитав чи нема в нас грипу. До речі. Я помітила що тут дуже багато людей знають англійську. Наталя каже що набагато більше ніж наприклад в тій самій Чехії чи Польщі. Статистики немаю. Але на відчуттях думаю що правда.

Готель. Готель Київ в Братиславі. Це щось як YWCA де я жила в Бостоні. Тільки туалет в номері. І вид з мого 7-го поверху на центр Братислави. А страх щось підчипити – все як було колись.

Я створюю іллюзії

Вони мов крила чайок

Б’ються в камінь

Мов ластівки шугають ввись

А там шукають свій мізерненький пайок –

Знівечені і загнані в куток
 

Пустка і спокій – нічого не треба

Все мізерія і сни

Щось відійшло

Щось пройшло поміж тебе

Щось не знайшов

Ну а щось відпустив

Це є життя ...

Це життя лиш для тебе

Вічне й безсиле спинитись на мить

Ти лиш фрагментик

Котрий не повернеш

Навіть якщо кортить

Я скинула романтики вуаль

І потоптала перші свої квіти

Я більш не сильна

Я лише туман

Котрий щоранку розганяє вітер

Я розіслалась по чужих стежках

Мене топтали

Й не було де дітись

Дари складала я не тим Богам

Я всюди винна – що мені робити?

Пливла за течією

З серцем повним сліз

Була не гірша, може в чомусь краща

Віддала все ... й знайшла лиш темну ніч

О люди, де Ви? Дайте щастя ...

Вічна безвість очей

І потьмарена серцем душа

Вічна темрява й гул голосів –

Я томлюсь у безвиході дня

Я заламую руки у вічність вогню

Я замучена й зломлена

Я лиш тут гість

Я бажання розкрила

Наче книгу життя

Я гортала сторінки

Феєричного сна

Я тікала від себе

По знайомих стежках

Як затравлена жертва

Вічних спалахів дня

Я губилась у дебрях

Чужих помилок

Я горіла і гасла

У храмі свічок

Я дивилась на небо

Як в відкрите вікно

Я останній романтик

Перехресних думок

Рятуй себе від прози дня

Живи у мріях безнадійних

Ходи по кризі забуття

Й тримай себе в міцних обіймах

Ти не помер, ти ще живеш

Всіма забутий й занедбаний

Ти відтепер і дотепер

Коханий лиш морозом і вітрами ...

Може стати хвилина вічністю

Може стати вічність хвилиною

Я наповню твоє життя ніжністю

На яку лише здатна людина ...

Я піду за тобою у безвість

Подих вітру для тебе зупиню

Буду цілим ...

І лише для тебе

Залишусь назавжди половиною ...

* * * 

Тримай при собі – хай болить

Зроби з життя одвічну муку:

Дайте кавалок сонця

Віри і краплю снів

Стелиться хай пурпуровий

Відблиск старих надій ...

Дайте частинку неба

Купку старих бажань

Вимріяних недбало

Зраджених без вагань ...

Дайте кусочок щастя

Котре було колись

Пройшло як пісок між пальцями

Й втрачене назавжди ...

   Компанія святкує День Програміста. Я готую Статус Ріпорти... Ну якого милого мене понесло в той Проджект Менеджмент.

   8 років. Я вже 8 років з компанією. Тут так довго не живуть... 

     
7 людей з оточення поїхали/збираються їхати в еміграцію протягом останніх 3 місяців. Переважно Англія і Канада. Нехороша тенденція. Однако...